Змалку він мав загострене відчуття справедливості. Не міг стерпіти неправди, бодай дрібної нечесності. Тож коли росія напала на українську землю, чоловік пішов воювати на фронт з перших днів війни. 53-річний Сергій Пилипчук не встиг побачити новонародженого онучка, не встиг попрощатись з донькою та сином, коханою дружиною.
Він їхав на завдання за рулем бойової автівки, в салоні сиділи ще два Сергії – його вірні побратими. Ворожа міна обірвала життя військових. Всі троє загинули в один день. Трагічний збіг, від якого мурашки по шкірі…
Про те, що сміливого бійця Сергія Пилипчука з Великих Загаєць не стало, краянам минулої неділі сповістили на сторінках громади та Кременецької РДА.
– Схилімо голови в скорботі… Із сумом та жалем повідомляємо, що у бою за Батьківщину поблизу села ***** на Харківщині загинув Пилипчук Сергій Володимирович. На жаль, війна невблаганна і забирає найкращих… Слова ніщо для рідних та близьких, та все ж висловлюємо щирі співчуття дружині, дітям та внукам загиблого Героя. Вічна пам’ять та слава полеглому Захиснику! – сумує за ним вся Великодедеркальська об’єднана територіальна громада.
– Трагічна звістка про загибель Героїв-військовослужбовців Збройних Сил України надійшла знову. Із сумом та жалем повідомляємо, що 13 жовтня 2022 року у бою за Батьківщину загинув наш земляк Сергій Пилипчук. Висловлюємо співчуття рідним та близьким… Нехай душа Героя отримає Боже благословення та спокій, – написали від Кременецька Районна Державна Адміністрація.
Якою людиною був Сергій? Яким залишився у серцях односельчан, товаришів та найближчих людей? Чим дорожив, про що мріяв та за що боровся? Герой ціною власного життя захищав наш мирний сон і щасливе майбутнє. Він житиме в серцях доти, доки ми про нього пам’ятаємо…
Для нього сім’я була понад усе
Пилипчук Сергій Володимирович народився 8 лютого 1969 року у селі Великі Загайці, що розташоване на річці Вілія, на Кременеччині. Там і мешкав все своє життя. Свого часу чоловік закінчив Великозагайцівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів, а далі вирішив не здобувати вищу освіту, а завести сім’ю й заробляти на життя власною працею. Тим паче роботи Сергій не цурався, був майстром на всі руки.
– Нас обох у класі називали затійниками. Ми будь-які витівки влаштовували. Сергія дуже любили вчителі. Класна керівничка завжди казала, що він – борець за правду, адже з дитинства мав загострене почуття справедливості. Пригадуєте, як у радянські часи всіх рівняли під одну копірку? А Сергій не вписувався в той стереотип, не хотів бути як інші. Як друг, він завжди виручав у скруті, йому можна було довіритись. На роботі, де б Сергій не працював, його хвалили за відповідальність й відданість справі, – розповідає товариш загиблого Іван.
Отправить ответ