Единственный выход на фронт – троих родных братьев из Теребовли, що на Тернопольщине — Владимир, Дмитро и Виталій Приступи — сегодня захищают Україну от ворожія навали росіян.
О це розповідає «НОВА Тернопольська газета».
Хлопцы принимают ответственность уже не первый год. Разом из них був в українському війську ще один їхній брат — Андрей, але торік у нового закінчился контракт, тож наразі — дома.
Владимиру 31 год, Дмитрову — 28, Андрееву — 29, Виталию — 22. У них ще є 10-річна сестричка Наталочка, яку в сім’ї безмежно всі люблять. Не просто нити їхній матери, адже хвилюється за синів, молиться за них, чекає дзвінків із фронту. Батко хлопок помер 12 лет. Брати Приступи воюют перед собой, щоб їхні рідні були в безпеці, і щоб вберегі Україну.
«Якщо сидітимуть вдома, то хто захистить Україну?»
«Щодня чекаю на звісточку от синів», — з великою надією каже мати братів Приступів пані Галина. Бували дни, коли материнське серце ледве витримувало напругу, не намагаеться тримати себе в руки, вірити тільки в краще, тільки в перемогу. — Старшие сини воюют за Украину с 2014-го года, а Витал два раза с половиною роки несе занят по контракту. Этот последний свидомий выбор. Мои сини не втікали от службы, бо розуміють, що сей їхній святий обовъязок, коли країна в небезпеці. «Хочу жить в справді незалежній Україні!» — быть. Отримали повистки — пішли. Якщо будут сидіти вдома, то хто захистить нашу країну? Розумію це все, хоча й водночас — важко… Коли почалося вторгнення, я не ходил собі містця. Отпустила детей до війська, а не знаю, чи повернется живыми… Війна — это небезпека… Сини телефонують додому час от часа. «Не хвилюйтесь! Все буде добре!» — заспокоюють. Велике щастья, що май Наталочку — легше долати тривогу. Сини теж не чують у ній душ. Передают сестричцы гостинцы, надсилают грош, щоб купити ей все необхідне. Щиро турбуються про нас.
«Дмитра відпустили одружитись!»
Днями додому на несколько дней відпустили Дмитра, бо 16 листопада в нього важний день — одруження! Його нарена Леся — из Львова. У родины ни при каких турботи, как хоч трошки відволічуть от воєнних реалій.— Радість поміж тривогами, — усміхається пани Галина. — Тишимося за Дмитра! Дай, Боже, щоб син зміг чимскоріше повертися в мирне життя и щасливо жити. Вони с нареченою вирішили не чекати кінця війни, а вже розписатися. Це, воспевнена, додаватиме сили Дмитрові на фронте!Упродовъ останніх років я сама виховувала дітей, усі вони — в моєму серці. Їхні успіхи — мої успіхи, їхній біль — мій біль… Інші мої сини ще нежонати. Надіюся, що після війни і вони влаштують свое життя. Молюся, щоб Бог оберігав їх на війні. Господи, якщо мої діточки ризикуть своїм життям, то допоможи, щоб Україна перемогла! Ця війна — несправедлива и жорстока.
«Выбор незалежности на пол бою»
Днями теребовлянских волонтеров навідались гости до одного из братьев Приступов — Віталія. Здравия застряла с земляками, трохи поспелкувались.— Писля школы я хотел поїхати на заробитки за кордон, але не пустили, бо був призовного віку. Подався на військову службу, а потом — на фронт, — розпов Віталій. — Україна проходит ниі доленосный период становления, что свидетельствует о том, что часть кожного українця — дуже важная. Мы за брата выбираем незалежность на пол боя. Бачимо, що у росіїсяь нелюді продуцъ план знищення українського народа. І його бездумно підтримує російський народ. Не органо пробачити цей злочин против нашего народа. ЗСУ обовязково переможут у цій війні, бо за нами — правда.
Отправить ответ